У новому ефірі програми «Власть vs Влащенко» Наталія Влащенко разом із відомим українським філософом Сергієм Дацюком розібрали феномен «радіаційного пилу» в наших головах. Вони обговорили, чому сучасна людина свідомо обирає солодку брехню, як алгоритми соцмереж заробляють на наших чварах та чи існує вихід із замкненого кола взаємної ненависті. Це розмова про те, чому «правда завтрашнього дня» сьогодні виглядає як божевілля, і яку ціну доводиться платити тим, хто наважується її озвучити.

Брехня як мастило: чому факти більше не працюють

У розмові з Наталією Влащенко Сергій Дацюк одразу зазначив, що світ увійшов у фазу, де брехня стала значно ефективнішим інструментом, ніж правда. Проблема не лише в технологіях на кшталт діпфейків чи маніпуляціях у ТікТоку. За словами філософа, ми самі створюємо внутрішні фільтри, які відсікають будь-яку інформацію, що не вписується в нашу застарілу картину світу.

«Правду говорити легко і приємно тільки тоді, коли в світі все добре», — нагадує Дацюк слова булгаковського героя, але додає, що в часи переломів правда стає незрозумілою і тому — неприємною. Люди часто воліють залишитися вірними своїм ілюзіям навіть ціною власної загибелі, вважаючи це героїзмом.

«Інформаційні наркодилери» та пастка солодких обіцянок

Наталія Влащенко підняла гостру тему відповідальності за публічне лжесвідчення, згадавши феномен «заспокійливих прогнозів», які давали людям надію на швидке завершення війни. Дацюк порівняв таку стратегію з роботою наркодилерів: спочатку людям стає легше, вони вдячні за ілюзію спокою, але згодом настає жорстока «ломка» і ненависть до того, хто підсадив їх на цю голку.

За словами філософа, право говорити правду, яку ніхто не хоче чути — це завжди жертва. Ті, хто обирає цей шлях, автоматично стають вигнанцями або об’єктами хейту, оскільки більшість хоче пристосовуватися до реальності маленькими кроками, а не радикально змінюватися.

Алгоритми на бабках та інститут національної пам'яті

Окрему увагу в ефірі приділили механізмам розповсюдження інформації. Дацюк наголосив, що соцмережі не націлені на «спільне благо» — вони наповнені вигодою. Чим більше «срачів» та емоційних вибухів, тим більше переглядів і реклами.

Також філософ жорстко розкритикував підходи до формування державної ідеології та телемарафон. Він назвав ці інструменти формою пропаганди, яка відключає публічну політику та змістовні розмови. На думку Дацюка, заміна реального аналізу пропагандистськими гаслами лише поглиблює кризу сприйняття дійсності.

Дзеркальний ресентимент: Як вийти з піке

Наприкінці розмови Наталія Влащенко запитала про майбутнє: чи є надія, що людство перестане споживати «інформаційний фастфуд»? Відповідь Дацюка була невтішною — для більшості надії немає. Проте для України як держави вихід існує лише через повний перегляд гуманітарного простору.

Філософ увів термін «дзеркальний ресентимент» — ситуацію, коли дві сторони конфлікту живляться взаємною ненавистю, копіюючи кроки одна одної. «Ми робимо крок — вони роблять крок. Ми кажемо про Голодомор — вони кажуть про нацистів. Це замкнене коло», — пояснив він.

Щоб уникнути загибелі українства як явища, Дацюк пропонує радикально змінити контекст історії:

  • Відмовитися від однобоких нарративів у школах.
  • Вчити дітей розуміти, чому певні твори стають світовими шедеврами, а інші — лише продуктом місцевої образи.
  • Замінити культ ненависті на культуру рефлексії та інтелектуальної свободи.

Як підсумувала Наталія Влащенко, це привід задуматися для кожного, хто хоче бачити реальну картину світу, а не її зручне відображення.