Всі знають, що батько для кожної дитини це авторитет, уособлення закону та порядку. Ще б пак, кожна мати хоча б одного разу вимовляла: "Не слухаєшся - тоді я татові скажу". А ще все своє життя батько оберігає та допомагає своїм дітям, незалежно від того, скільки їм років.

І правда, коли Ренат Руденко з Вінниці на третій день повномасштабного вторгнення заявив родині, що піде воювати добровольцем на фронт, його батько сказав що піде з ним.

  • Ігор Руденко сам був родом із Одещини і саме там він відслужив строкову службу, потім одружився та працював у місцевих електричних мережах. А ось у 2017 році їхню родину доля завела у село Даньківка на Вінниччині, де Ігор почав працювати за фахом на Іллінецькому цукровому заводі, а потім займався будівельними роботами.

Перший час Ренат, який був стрільцем, з батьком-кулеметником охороняли аеропорт у Гавришівці, який на початку березня обстріляли ракетами окупанти. Тоді вони дивом вижили, бо знаходились в іншій будівлі. Через місяць їх відкомандирували на навчання у Львівську область. У складі 35-ої бригади морської піхоти Ренат та Ігор несли службу на Донеччині.

9 квітня, перебуваючи на бойових позиціях біля населеного пункту Новобахмутівка Донецької області, Ігоря Руденка не стало - він ціною власного життя врятував свого старшого сина.

Як розповів молодший син Героя, їхній батько загинув в той день, коли меншому виповнився 21 рік. Це сталось на одній із важливих трас у напрямку Авдіївки.

Так, першим отримав поранення Ренат - снаряд поцілив йому у праву ногу та розірвався. Його батько в той момент перебував в іншій групі, але дізнавшись, що сталось, прибіг до Рената. Ігор заявив своїм побратимам, що хай би це коштувало йому життя, але він не залишить свою дитину, тому відтягнув Рената в укриття. Однак, для координування атаки танка російські військові запустили дрон і по чоловікам було влучання.

Як пригадав Ренат уже в лікарні, батько отримав серйозне поранення і був ще певний час при тямі. Вмираючи, він наказав Ренату зробити неможливе, але вижити та цінувати завжди своє життя, бо воно безцінне.

Коли Ренат почув, що наближається російська піхота, а це означало б лише одне — його теж вб'ють, то із почуттями болю та розпачу він цілував вже мертвого тата, стискав його руку, яка холонула, й прощався із ним. А сам змушений був відповзти далі, щоби вижити.

Поховали Ігоря Руденка 20 квітня зі всіма військовими почестями під звучання гімну України та залпи пострілів почесної варти на сільському кладовищі. У травні йому б мало виповнитись 51.

Тим часом реаніматологи та травматологи шпиталю у Дніпрі збирають по частинкам ногу Рената, відокремлюючи живі тканини від померлих, щоб не втратити кінцівку.

Ренат Руденко у шпиталі в Дніпрі

Читайте також:

Путіна відмовилися садити у в'язницю: одна з країн зробила несподівану заяву

Вогняне пекло накриває Росію: сотні будинків згоріло, неба не видно через полум'я та дим.