Дехто пропонує залучати до лав ЗСУ молодших чоловіків або активніше мобілізувати жінок, намагаючись знайти вихід із кадрової кризи на фронті. Проте виконавчий директор КМІС Антон Грушецький переконаний: такі ідеї не лише не дадуть бажаного приросту війська, а й зіткнуться з потужним соціальним опором. Що не так із цими пропозиціями та чому суспільство так гостро реагує на мобілізаційні теми.

Чому мобілізація віку 18–24 роки не закриє потреби армії

Ідея зниження мобілізаційного віку нижче 25 років періодично обговорюється в експертному середовищі. Проте соціологічні та демографічні реалії свідчать про те, що ефекту «масового припливу» бійців очікувати не варто.

За словами виконавчого директора Київського міжнародного інституту соціології Антона Грушецького, головні причини цього полягають у наступному:

  • Демографічна яма: вікова група чоловіків від 18 до 24 років в Україні є значно меншою за кількістю порівняно зі старшими поколіннями.
  • Право на відстрочку: значна частина хлопців цього віку здобуває вищу освіту в університетах, що за чинним законодавством дає їм законну відстрочку від призову.
  • Невирішеність проблем комплектування: мобілізаційний потенціал серед чоловіків віком від 25 до 59 років у країні ще далеко не вичерпаний, тому проблема армії зводиться не до цифр на папері, а до інших системних чинників.

Щодо ідеї ширшого залучення жінок до обов'язкової військової служби, то вона, на думку соціолога, викличе величезний опір у суспільстві. На відміну від країн на кшталт Ізраїлю, в Україні немає багаторічної традиції обов'язкової жіночої служби, що робить подібні ініціативи вкрай чутливими.

Питання справедливості та небезпека «технологічних ілюзій»

Головним стримуючим фактором для будь-яких радикальних змін у мобілізації залишається сприйняття справедливості. Українське суспільство вкрай болісно реагує на ситуації, коли одні громадяни несуть усю повноту тягаря війни, тоді як інші залишаються поза процесом. Будь-які незбалансовані рішення можуть лише посилити внутрішню напругу.

Окрему увагу соціолог звернув на популярну нині тезу про те, що дефіцит людей на фронці можна повністю компенсувати за допомогою масового використання дронів та роботів. Така риторика створює хибні ілюзії, ніби сучасні технології здатні повністю замінити піхоту й закрити потреби армії без залучення нових бійців.

На тлі суспільної втоми від затяжної війни українці надзвичайно гостро реагують на будь-які заяви політиків щодо мобілізації, демобілізації чи контрактної служби. Політики, особливо напередодні можливих виборів, опиняються у складній ситуації між популізмом та реаліями виживання держави, адже суспільство більше не сприймає обіцянок швидких і простих рішень.