Вы читаете: «Пане Гройсман, сучасна міська робота для матері — це вам не жати пшеницю на панщині й шкандибати у снопи Івана-сина годувать» : чому «няні» не спрацюють та яки шляхи виходу з ситуації

«Пане Гройсман, сучасна міська робота для матері — це вам не жати пшеницю на панщині й шкандибати у снопи Івана-сина годувать» : чому «няні» не спрацюють та яки шляхи виходу з ситуації

«Пане Гройсман, сучасна міська робота для матері — це вам не жати пшеницю на панщині й шкандибати у снопи Івана-сина годувать» : чому «няні» не спрацюють та яки шляхи виходу з ситуації

У світлі деяких ініціатив Гройсмана поговоримо про проблеми демографії.

Пан Гройсман утнув одну хуліганську витівку, що явно не гідна нормального чоловіка або сім’янина, проте дуже навіть личить будь-якому пристойному чиновнику.

Цей бешкетник липко обмотався поясом шахіда, мужньо продерся крізь волохаті зарослі колючого дроту, тісно проліз у мою дупцю ТА ПІДІРВАВ ЇЇ ДО ЧОРТЯЧОЇ МАМИ! Добре-добре, поясу шахіда там поки що не було — спочатку було слово, а воно, як відомо, болючіше за будь-яку зброю. Надамо ж слово панові Гройсману:

Приймаємо рішення спільно з органами місцевого самоврядування, вводимо поняття «муніципальна няня» — з 1 січня. Коли наймаєте няню, держава компенсуватиме щомісяця витрати в зарплаті, щоб дитина була доглянута.

Тю, ну й що тут такого, спитаєте ви? Нібито чергова прекрасна ініціатива Вінницької економічної школи, благе діло мутять, як і завжди. А справа в тому, що ваш непокірний слуга Баламут трошечки диванний демограф і на своєму великому рожевому дивані час від часу обмізковує питання виходу з демографічної кризи.

Тому з висоти дивану візьму на себе сміливість дружелюбненько прошипіти крізь зуби: муніципальні няні — це повністю провальний та жахливо неефективний спосіб підвищення народжуваності. Няні не спрацюють. Не спрацюють так само, як і цяцянки Гройсмана опустити ціни на м’ясо за кілька тижнів. Насмішкувато булькнуть та затихнуть, як здихлі дріжджі дотаційної підтримки аграріїв марки «Щедрий прем’єр».

А щоб усвідомити, чому няні — це нагла єресь, непогано б для початку знайти відповідь на запитання: з якого це взагалі дива у ХХ сторіччі всі розвинені та деякі недорозвинені країни різко зіткнулися з катастрофічним спадом народжуваності? Трупа потішних гіпотез, гайда на сцену!

Контрацепція

Найочевидніше пояснення зводиться до того, що спад народжуваності у другій половині ХХ сторіччя підозріло корелює з розповсюдженням сучасних засобів контрацепції. Підхід дійсно спокусливий, але тільки з першого погляду. Справа у тому, що… ну, самі дивіться.

Суть зрозуміла й без перекладу. Колапс народжуваності сором’язливо розправив свої вузькі плечі не за один і не за два десятки років до розповсюдження надтонких латексних медведчуків, внутрішньоматкових спіралей та (чесно кажучи, досить шкідливих навіть у скромних сучасних дозуваннях) гормональних контрацептивів — перше пронаталістське товариство заплакані французи створили, зауважте, ще у 1896 році.

Німці розпочали вимирання, якщо не помиляюсь, у 20-х роках ХХ сторіччя. Що, вас це не переконало? Ну то ловіть козир у вигляді статистики родом із середньовіччя:

Отож, спад дуже слабко пов’язаний з контрацепцією, абортами чи розповсюдженим колись дітовбивством. Чимчикуємо далі.

Бідність

У мізках багатьох людей вкоренилося переконання, нібито український рівень народжуваності такий миршавенький в першу чергу через поганий стан економіки. Ух, от колись розбагатіємо і як почнуть вистрибувати пенздюки із дітородних отворів! Тррра-та-та-та-та! Я вас розчарую. Народжуваність українців абсолютно така сама, як і народжуваність, наприклад, сучасних німців — близько 1,5 дітей на жінку, тоді як рівень відтворення популяції це 2,1+.

А якщо ви тільки-но вилізли з печери, то нагадаю, що Німеччина виблискує однією з провідних економік світу та беззаперечно одна із найблагополучніших країн останні чортзна скіко сотень років. Іспанський ВВП на душу населення наразі буквально вдесятеро вищий за наш, проте рівень народжуваності там лише 1,3 дитини на жінку. Згодована пишною євроцицькою Польща останнім часом стабільно багатіла.

І настільки ж стабільно вимирала.

З іншого боку — африканського — є така прекрасна країна, як Зімбабве. Ну, ви знаєте, 80 мільярдів відсотків інфляції і все таке. Встромімо свої цікаві довгоносики у зімбабвійський рівень народжуваності, там же мабуть тотальний самогеноцид! Угу, 4,03 дитини на жінку в найкризовіший рік. Нам би хоч наполовину так «вимирати»… Хоч сі стискає сфінктер, та повземо на цвинтар, де поховаємо наступне припущення.

Секуляризація

О, це пояснення особливо солодко лоскоче пиху шістнадцятирічним інтернетним бойовим атеїстам. «Ну тупі віруни, плодяться як миші, без них ми б давно колонізували Марс та винайшли рідину від прищів для вейпу». Сонечка ви мої, віруни такі ж люди, як і ви самі, тому народжуваність серед них теж лякаюче падає.

Поголовно ісламський Іран ще 1986 року видавав 6,01 дітей на жінку, а у 2015-му цей показник зморщився до цифри 1,68 (!) У тому ж 2015-му в рекордно атеїстичній Чехії — 1,53, а консервативна католицька Польща тупцяє позаду із 1,32. Вищезгадані середньовічні міста пальці не повернуться назвати цитаделями атеїзму. Як бачите, за рідкісними винятками свинособака зарита не зовсім в релігії. Що ж нам тепер робити, як з релігією покінчили? Занурюватися у гній.

Загниваючий Захід

Концепцію «загниваючого Заходу» давненько обожнюють у першу чергу на самому ж Заході. Однією з останніх популярних праць на цю тему є книжулька «Смерть Заходу» пера не останнього хлопця на селі американської політики Петрика Б’юкенена. Петрик переконаний, що народжуваність падає через знищення культурними марксистами християнських цінностей, інституту сім’ї, патріотизму та інших об’єктивно корисних речей.

Варто зазначити, що біда з придуркуватими комуняками у США дійсно існує — університетські професори на кшталт Хомського відкрито виправдовують диктатора-ман’яка Пола Пота, а Каліфорнію американці обзивають «Комміфорнією» через наслідки того факту, що після Другої світової шизофреніки із Франкфуртської школи окупували саме цей штат. От тільки все це не є причиною зниження рівня народжуваності. Просто тому, що падає вона не тільки і не стільки у США.

Окрім точки зору Б’юкенена існують й інші погляди на «деградацію» Заходу. Обережно, витікають очі.

Коментувати це я навіть не буду, убогість надто очевидна.

Підсумуємо: народжуваність провальна не через контрацепцію, бідність, безвір’я чи «загнивання». Не через ідеології, надто дорогу вищу освіту, недосконалу медичну допомогу, глобальне похолодання, глобальне потепління, виверження вулканів, хлорування води або зростання продажу ґумових бабів. «Ну досить мучити, скажи нарешті, у чому корінь цього зла!» — нетерпляче зойкнете ви. Добре. Відповідь на це запитання надам в наступній статті… Жартую, у цій, а то ще з’їсте мене. Отже, безапеляційно заявляю:

Народжуваність впала в першу чергу через те, що загальносвітове зростання урбанізації спричинило незручність догляду за дітьми на найранніших етапах життя. Озброївшись розумінням цього факту, демографічну кризу вже неодноразово долали раніше.

Іншими словами, перетік населення у міста потягнув за собою оберемок негативних наслідків, що й зумовили сучасні темпи вимирання. Що ж це за наслідки такі?

Сучасна міська робота для матері — це вам не жати пшеницю на панщині й шкандибати у снопи Івана-сина годувать. Тому шо снопів у офісі чи на заводі немає. Міське житло — це не будинок, в якому проживає кілька поколінь сім’ї і не окремий будинок близько до рідні. Це квартира. В ній не живе напівсліпа бабця, що радо догляне за внуками, поки батьки на роботі. Сучасні старші брати і сестри — це не трійко дітлахів, що можуть приглянути за наймолодшеньким.

Вони просто не народилися, наймолодшенький дуже часто взагалі один в сім’ї. Всі статистичні дані від Флоренції 15 століття до нинішнього Заходу України вперто показують, що одні й ті самі люди сильно відрізняються народжуваністю в залежності від проживання в місті чи, хоч і еволюціонувавшій останнім часом в не найзручніший для батьківства бік, проте все ж сільській місцевості.

Щоб зараз доглядати за малям, беруть декрет. Декрет — це повна дупега. Непрацююча роками мама абсолютно не потрібна ні роботодавцю, ні сімейному бюджету, ні будь-якому іншому бюджету, ні збереженню власних професійних навичок. Тому в декрет вони не дуже поспішають. А оскільки немає декретів, то немає й дітей. Все просто, дурники. І тепер, нарешті, повертаємось до наших муніципальних баранів няньок. Няньки за своєю суттю — це той самий декрет, тільки у профіль.

Вас таке пояснення дивує? Зиркніть-но в корінь: і при декреті, і при наймі няньки за однією дитиною доглядає одна жінка. Ефект масштабу? Ні, не чув. Можна скільки завгодно молитися на зростання економіки та відповідне підвищення зарплати матері, воно нічого не змінить у витратах сімейного бюджету, оскільки зарплати няньок так само постійно зростатимуть.

Няньки є придуркуватим і неефективним рішенням, яке, тим не менш, заполонило ледь не весь урбанізований світ, від чого він наразі й страждає. Не страждають чи не страждали ті урбанізовані країни, в яких одна жінка доглядає багатьох дітей. Ясла, будь вони приватні чи державні — ось доведений практикою адекватний порятунок від вимирання. А змішана система державних, домашніх та корпоративних ясел/дитсадків то буде взагалі бімба. Якщо вона, звісно, почне існувати.

Влада намірилася з початку наступного року компенсовувати з бюджету 1500 гривень на зарплату муніципальним нянькам. Давайте ж порахуємо: мінімальна зарплата на той момент становитиме ~4000 гривень, нормальну няньку на весь робочий день за мінімалку ви не знайдете.

Візьмемо скромно так, 5000 гривень зарплати. Виходить, що загальні місячні витрати складають 5000 гривень, з яких капець яку солідну для молодих батьків суму в 3500 треба нашкрябати безпосередньо молодим батькам, і ще 1500 компенсуються з бюджету, який наповнюють у тому числі й ті самі молоді батьки.

А тепер рахуємо витрати на гіпотетичні домашні ясла, якими володіє самотня пенсіонерка, що сусідить з молодими батьками: нехай одна пенсіонерка доглядає 5 дітей (це абсолютно притомна кількість, можна й більше залежно від віку), з бюджету йде 500 гривень на місяць і ще 500 гривень додають безпосередньо батьки. Хм-м, що ж це у нас вийшло? Вийшло, що витрати на догляд за однією дитиною впали У П’ЯТЬ ГРЬОБАНИХ РАЗІВ. Ось як виглядає підвищення народжуваності. Вчіться у батька, поки я живий.

І це не якісь диванні фантазії, статистика вперто показує, що країни з державною, приватною чи змішаною системою ясел постійно хизуються народжуваністю. Рівно 30 років тому завдяки державним яслам наш рівень народжуваності складав 2,03 дитини на жінку — до рівня відтворення популяції цифра не дотягує зовсім на волосинку. Рівень урбанізації Венесуели становить майже 90%, а народжуваність при цьому стабільно вища за 2,1.

Ірландія у провальному за її мірками 2005 році видала 1,86, загалом вона постійно ще трохи вища. Ізраїль… це складна тема, тим не менш, там і ясла вносять величезну лепту в демографічні рекорди.

Підіб’ємо підсумки. У першу чергу доступні ясла та, в другу, доступні дитсадки — це хоч і не єдиний, але очевидно найважливіший чинник підвищення народжуваності. Треба докладати всіх можливих зусиль, щоб їх виникло якомога більше та вони були якомога ефективнішими = дешевшими.

Державні ясла і дитсадки вдосконаленого радянського зразка, домашні з пенсіонерками-сусідками, корпоративні на роботах, всі можливі види й побільше. Є вони — немає вимирання, немає незадоволення через міграційні хвилі, якими політики намагаються заткнути людські прогалини, немає тотальної зради і текучих сліз. Борімося — поборемо. Або вимремо, це вже як вийде.

Читайте далі: «Украинцы ленивые, вот ромы рожают по 5-10 детей»: Москаль упрекнул украинцев за низкую рождаемость — интересно, смог ли бы господин чиновник прокормить детей в условиях нищеты

Поделиться:
Share Twitter Pocket Viber
Оставить комментарий