«Русскій мір» в Туреччині: чому турецький Лукашенко почав конфліктувати з США — відчайдушна спроба диктатора примусити США добудь-яких поступок

Радикальні заяви турецького «демократично обраного султана» — це остання, відчайдушна спроба примусити США до економічних і дипломатичних поступок, хай і у вельми своєрідний спосіб

Впродовж останніх трьох днів президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зробив більше радикальних заяв щодо стосунків його країни зі США, ніж за увесь попередній період перебування на посаді.

Зокрема, Ердоган повідомив про намір подати позов проти США до Міжнародного арбітражного суду, якщо Анкара не отримає винищувачі F-35.

Сотню з гаком цих літаків Туреччина збиралась отримати за $10 млрд., але після того, як стало відомо, що окрім того Ердоган збирається прикупити ще й російських зенітних ракетних комплексів С-400, у Конгресі США прийшли до висновку, що цих два типи зброї в однієї країни виглядають якось нелогічно, і в разі, якщо Туреччина не відмовиться від закупівлі російських ракет, американські винищувачі Анкарі не продадуть.

Вимагати поставки ударних літаків через арбітраж — це, звичайно, ідея свіжа. Особливо, якщо врахувати той факт, що в бойових комплексах такої складності, примусово проданих недружній на той момент державі, американські виробники можуть зробити масу цікавих вдосконалень. Включно з можливістю керування турецькими літаками безпосередньо зі США.

Ще одним приводом для сварки між США та Туреччиною став твіт президента США Дональда Трампа щодо того, що із американським пастором-євангелістом Ендрю Брансоном треба щось робити». Пастора затримали в Туреччині ще в жовтні 2016 року за дикими звинуваченнями в пособництві в підготовці спроби держперевороту, і в контактах із Робочою партією Курдистану.

В разі, якщо пастора не випустять, на Туреччину очікують «каральні заходи», натякнув Трамп. У відповідь на що Ердоган заявив, що «за допомогою санкцій ви не можете змусити Туреччину відступити. США не повинні забувати, що вони можуть втратити такого сильного і щирого партнера, як Туреччина». Таким чином пастор, якого, як планували в Анкарі, США мали б захотіти обміняти на Гюлена, став черговим приводом для конфлікту.

Не покращив стосунків між Анкарою та Вашингтоном і той факт, що Туреччина відмовилась підтримати санкційний режим проти Ірану, про що учора заявив Ердоган. Не те, щоби у нього були якісь особливо ніжні стосунки із Тегераном — швидше навпаки — але диверсифікувати поставки «токсичного» російського газу у Анкарі налаштовані рішуче. Тим паче, що після введення американських санкцій проти Ірану останній, ймовірно, буде вимушений демпінгувати.

Ну і окрім усього вищепереліченого, Туреччина вирішила вступити у БРІКС. Останнім членом, перетворивши його на БРІКСТ. Не те, щоби це було якимось відверто американським актом — але організація, створена у 2006 році на Петербурзькому економічному форумі, від початку задумувалась, як противага «американській гегемонії».

Все це відбувається на фоні чергового «медового місяця» між Туреччиною та Росією, які вкотре роблять спробу «справедливо» поділити Сирію. Більше того, користуючись роздратуванням, яке викликало останнє європейське турне Трампа, Ердоган домовився про візит до Німеччини цієї осені — вочевидь, намагаючись нормалізувати стосунки з ЄС, побиті через мігрантів та права людини під час «пост-переворотної» зачистки.

Але певні сигнали все-таки дозволяють припустити, що дипломатична «істерика» Ердогана є показовою. Хоча б тому, що в погрозах у бік США справа доходить тільки до «можливої втрати союзника». І проповідника американського Ердоган тримає не в тюрмі, а під домашнім арештом. Та й авіабаза Інджирлик почуває себе достатньо комфортно — попри періодичні демонстрації із вимогою закриття.

Що наштовхує на думку про те, що різкі заяви — це всього лише спосіб підняти градус торгу. А проблема Ердогана полягає в тому, що подібний фокус не спрацює ні з хаотичним Дональдом Трампом, ні з його прагматичним очільником Держдепу.

Просто тому, що перший надто нервово реагує на особисті випади, а другий — чудово розуміє, що щастя Анкарі не будені від співпраці з Росією, яка має в Сирії діаметрально протилежні турецьким інтереси, ані від спроб налагодити стосунки з Європою — де турецький режим в його сьогоднішньому випадку є надто «токсичним» для того, щоб із ним товаришувати.

Тому єдине, що насправді залишається Ердогану — це піти бодай на символічні поступки США. Ну, або піти в «русскій мір».

Читайте далі на Hyser: «Пристала до мене в Туреччині парочка з Росії. Симпатичні люди, 60+. Питання несподівані: “А скільки коштує у вас картопля. Скільки метро”