Інсульт державного значення: що сталося із «залізним батьком» Лукашенко — чи справді диктатори такі здорові та могутні, як здається їх шанувальникам

Чекали ж на вождя в Гомелі, калюжі висушували, президентську службу охорони на вуха поставили. А він узяв — та й не приїхав. І взагалі казна-куди подівся. Без пояснення причин…

Диктатори — найздоровіші люди на Землі. Їх фізичній формі позаздрить будь-який зожник, а їх спортивні досягнення настільки круті, що тільки турбота про ввіреному державу не дозволяє славити його на Олімпійських іграх. Вони практично безсмертні. Але, на жаль, рівно до того моменту, поки видно публіці. Яка для них — як Вій навпаки: як тільки перестане бачити — так, тут і кранти настають.

Раптові і несподівані. Хоча, треба сказати, настають вони не з першого і навіть не з другого разу — як правило, до поїздки на лафеті (ну або інвазивного масажу сфінктера, це вже як пощастить) — проходить безліч ітерацій. Причому не стільки навчальних, як випадкових. Он, наприклад, кожен раз як Путіну закортить на тиждень взяти таймаут від лицедійства — і будь ласка, соцмережами пре лавина некрологів з епітафіями самої що не є блюзнірської якості.

Але Путін — таке, до його нападів ескапізму вже якось звикли. Але Лукашенко? Щоб залізний Бацька ось так взяв і зник? Це якось аж надто екстравагантно. Та ще щоб так людей підвести? Адже чекали ж вождя в Гомелі, калюжі висушували, президентську службу охорони на вуха поставили. А він узяв — так і не приїхав. І взагалі казна-куди подівся. Без пояснення причин. Що у випадку з Олександром Григоровичем взагалі ні в які ворота не лізе.

І ось результат… Ні, поки не ховають. Але вже розминаються з діагнозами: чи то інсульт, чи то ускладнення від діабету (теж, загалом, інсульт). Причому розминаються обережно — по-свійськи, через «шу-шу». Щоб у разі чого новина вповзла в білоруський інформаційний простір з-за кордону. Раціональне побоювання на випадок, якщо, чого доброго, оклигає і образиться.

Хоча оклигати треба б — хоча б для пристойності. Не тільки тому, що в Гомелі чекають. А тому ще, що недобре буде виглядати, ніби «ось це все» стало наслідком нагінки в Сочі. Яку менший, але старший партнер по Союзній державі нібито влаштував за відмову прийняти послом Михайла Бабича.

ВладімВладімича-ж зрозуміти можна: людину вже не взяли ні Україна, ні Туреччина, з кураторством Л/ДНР теж не зрослося, і повпредом в Приволзькому федеральному окрузі не перепризначили. Так що одна дорога — мінський агреман. А тут такий затик. Але і Аляксандра Рыгоравича можна зрозуміти: навіщо йому такий наглядач здався?

Незрозуміло тільки, як він вирішив вибратися з цієї ситуації. Ну ж не вперед ногами, справді?.. А якщо так, то й ми на порозі великого шухеру опинилися? Лукашенко — собі на розумі, звичайно, але імперські наміри Кремля на українському напрямку саботує більш-менш успішно. А як без нього складеться — Бог знає.

Бог знає, однак, і що з ним тепер складається: достовірної інформації немає. Так що, цілком імовірно, що незабаром Бацька знову з’явиться на публіці, дозволяючи гадати, що з ним все-таки сталося. Може, не знаючи, що гомельскі калюжі висушили, вирішив заощадити на гумових чоботях? Втім, таке його зникнення — якщо до нього дійде — в будь-якому разі викличе новий виток конспірологічних теорій.

Дивись, і до ідеї з ротацією двійників добалакаються за російським зразком. Ось тільки коли дійде до точки — вона все одно стане несподіванкою. Тим більше що наближені будуть стійко відпиратися. Відмовившись, втім, від альтернативних версій. Як, приміром, це зробила прес-секретар Лукашенко, коментуючи новини, почерпнуті з наших ЗМІ.

У цьому, до речі, цікава відмінність України від східних і північно-східних сусідів. Наскільки б авторитарними замашками не відрізнявся пожилець будинку на Банковій, його прибічники в масі своїй не вміють тримати язика за зубами — і не прагнуть цей навик освоїти. У нашій політичній культурі мало бути обізнаним: від уміння цю поінформованість демонструвати нерідко залежать і вага, і перспективи.

Так що абстрактного гаранта дістануть що з бодуна, що у відпустці. З таким інформаційним друшляком, скільки не намагайся, неможливо побудувати навіть найзубожілий авторитаризм. Це, звичайно, не може не радувати. Але все-таки добре було б, щоб не намагалися. І добре б, щоб чиновники не соромилися визнавати, що високий пост не посилює ні імунітет, ні серце, ні інтелект.

Читайте далее на hyser: Лукашенко пошел на необыкновенные меры, как для Президента страны: пример когда власть думает о простом народе