«Рейх легалізован»: чому чемпіонат світу-2018 так схожий на олімпіаду Гітлера в 1936 році, та як диктатор Путін посміявся в обличчя всьому цивільному світові

«Футбол на крові» пішов в історію. Франція перемогла Хорватію у фіналі 4:2. А ті з українців, які не бойкотували Мундіаль, встигли посміятися над Володимиром Путіним, якого сек’юріті рятували від дощу забувши про Джанні Інфантіно, Еммануеля Макрона та Колінду Грабар-Китарович.

Ніби і звичайний конфуз, але він чудово демонструє, наскільки різними є Росія та Європа. Для європейських лідерів мокнути під дощем разом зі своїми громадянами-футболістами — це нормально. Вони не ставлять себе вище. А от на Росії від однієї думки про те, що на лідера нації з неба крапне водичка, стає страшно.

Тваринний страх за роботу, власне майбутнє в країні беззаконня. Макрона та всіх інших згодом від дощу теж сховали, але випадок показовий.

Та важливим для нас має бути зовсім не це. Про старі комсомольські порядки, які панують у північного сусіда нам давно відомо. І в нас вони досі живі, хоча б тому, що перед приїздом президента в населених пунктах латають асфальт і фарбують бордюри з деревами. Хорвати, з якими українці від початку війни на Донбасі та особливо після «Слава Україні» Віди люблять себе асоціювати, дали нам урок з патріотизму.

І мова не про біганину та «обіймашки» з національними прапорами, що так люблять робити українці. Для початку — це футбол.

Досягненнями Хорватії на ЧС-1998 із Шукером, Бобаном, Тудором та іншими, яка здобула «бронзу» у Франції, можна було завдячувати Югославській футбольній школі. У Хорватії ще свіжою була операція «Буря», а суверенітет над рештою окупованих земель у хорватському Подунав’ї було відновлювався за допомогою перехідної міжнародної адміністрації з 1996-го по 1998-й роки. Країна оживала після війни.

Але в 2018-му році у фінал ЧС вийшло покоління, яке виховала вже незалежна Хорватія. Модріч, Манджукіч, Врсалько, Стрінич, Ребіч, Піварич, Віда — її плоди. Це яскравий приклад країни, яка зробила ставку на юнацькі футбольні школи і їх розвиток. Клубний футбол в Хорватії не є яскравим прикладом для нас.

Але місцеві клуби, «Динамо», «Хайдук», «Рієка», «Осієк» є кузнями талантів з прицілом на національну команду. І це — одна з ознак хорватського патріотизму. Коли держава робить ставку на молоде покоління, яке потім віддячує результатом. Коли молодих хлопців не ламають «договірняками» у 16-ти річному віці, як у нас.

Там немає такого, що два Топ-клуби, як в Україні, можуть забрати безкоштовно будь-якого таланта з маленької футбольної академії, залишивши власника з носом і змушуючи його задаватися питанням: «А чому я взагалі має вкладати кошти в юнаків, якщо в мене їх крадуть?». Як в Хорватії, так і у Франції, є чітка і продумана система компенсацій академіям за гравців.

Вони отримують гроші навіть від подальших трансферів. У нас щось схоже було хіба з Ярмоленком, за якого мала отримати гроші його чернігівська футбольна школа. Але на всіх футбольних рівнях України відсутня стратегія, націлена на майбутнє українських талантів з прицілом на збірну. І можна скільки завгодоно обвішуватися національними прапорами — це не додає патріотизму.

Також хорвати продемонстрували українцям, що таке національні інтереси. Можна було скільки завгодно прославляти Віду з Вукоєвичем за відео зі «Слава Україні», обурюватися після відсторонення останнього від збірної, а потім критикувати Віду за вибачення перед росіянами. В цій історії хорвати зробили все правильно. Бо мислили виключно національними інтересами.

Віді та Вукоєвичу вчасно пояснили, що їх «привіти українським друзям» можуть зашкодити збірній і вболівальникам, які знаходяться в країні, котра веде війну з Україною. У той час, коли українці ломилися на сторінку ФІФА зі своїми одиничками, розвішували в Києві хорватські прапори і дякували, постійно дякували за міфічну любов до України, хорвати обрали власний шлях з огляду на свої інтереси.

І чомусь українські прапори на вулицях Загреба не висіли. Бо там є патріотизм і любов до власної країни. А українці постійно шукають тих, хто їх полюбить і готові малювати героїв з людей, які насправді нічого гідного для такого звання не зробили. Невже нас так легко можна купити? З цим точно потрібно завершувати.

Також українцям варто нарешті побороти фрустрацію, яка виникає від того, що всі навколо не бачать світ так, як дивимося на нього ми і не живуть виключно українськими інтересами, маючи свої. Ось один з прикладів цього.

До Путіна будуть їздити, з ним будуть говорити, обійматися і потискати руки. Бо США, Німеччина, Франція і та сама Хорватія мають власні інтереси у взаємодії з Росією. Остання є традиційним сировинним придатком і від цього нікуди не подітися. Весь світ не розірве контакти з Москвою через те, що Путін анексував Крим. Але там спробують зробити російську систему менш агресивною.

З цим потрібно жити і захищати себе на міжнародному рівні, пропонувати світовим лідерам щось, а не тільки скиглити і обурюватися, коли хтось приїхав до Кремля. І пам’ятати, що Обама та Саркозі також тиснули руки Каддафі, якого потім, не без їх участі, вбили.

І трошки про ФІФА, яке «поза політикою». Про цю організацію ми і так все знаємо. «Слава Україні» та «орел» від швейцарських косоварів для них — політика. Путін з медальками — ні.

Але Україні все одно грати у відборі на ЧС-2022 в Катарі. Можливо, інколи замість одиничок у захист хорватів, яким це не потрібно, варто подумати про інтереси власної збірної. Бо у нас дуже люблять думати про всіх, окрім себе. Тим більше, що нам дали чудовий майстер-клас із патріотизму.

Читайте далі: Встреча Трампа и Путина: на переговоры тет-а-тет им выделили полтора часа. Подробности предстоящей встречи, чего ждать украинцам