Як міністр Гриневич провалила старт «Нової української школи»

Без нових парт, комп’ютерів, принтерів і дидактичних матеріалів зустрінуть першокласників більшість навчальних закладів, які з 1 вересня реалізовуватимуть концепцію «Нова українська школа».

Розрекламована міністром освіти і науки Лілією Гриневич реформа початкової освіти стала головним розчаруванням року, навіть не розпочавшись, про це пише «Шкільний інспектор».

Чому це сталося?

Запровадженню концепції «Нова українська школа» передувало пілотування у понад сотні українських шкіл. Але одна річ – створити освітнє середовище в окремо визначеному навчальному закладі, укомплектованому партами-трансформерами, новими меблями, фліпчартами, комп’ютерами, навчальними посібниками, і зовсім інша – реалізувати його в національних масштабах. Замість ретельного аналізу результатів та детального планування, міністр Лілія Гриневич вибрала шлях форсування подій.

Іще навесні висловлювалися сумніви у спроможності міністерської бюрократичної вертикалі забезпечити проведення усіх процедур в межах такого масштабного проекту. Проте міністр щедро сипала заявами про безпрецедентні інвестиції уряду в освітню галузь, нові методики і філософію навчання, і як бонус, — суттєве підвищення заробітних плат працівникам галузі.

Образ «Нової української школи» малювався яскравими фарбами як з політичних трибун, так і під час візитів на місця.
На підтримку реформи початкової освіти уряд виділив 1 млрд 369 млн 86 тис. 800 грн. Більшу частку цього фінансового ресурсу (998,780 млн) заплановано було використати на придбання меблів, комп’ютерного обладнання та дидактичних матеріалів. За решту – 370 млн. 306 тис. 800 грн – підготувати вчителів до вимог «Нової української школи».

Краще впоралися із другим завданням: 987 тренерів очно і заочно навчили 23 967 педагогів. При цьому тренерам заплатили не лише за роботу, а й за проживання, харчування та проїзд в обидва боки. Підвищення кваліфікації проводилося на базі закладів післядипломної педагогічної освіти, то ж для тренінгів закупили необхідний роздатковий матеріал. Фактично, підвищення кваліфікації зараз засвідчує виданий на курсах сертифікат, а про нову якість викладацької праці можна буде судити лише за результатами роботи в початковій школі.

А от закупівлі для облаштування нового освітнього простору провалені.

Школи не готові прийняти першокласників: за два тижні до початку навчального року із майже мільярда освітньої субвенції використано трохи більше 440 млн. грн. Це всього 44,1%.

Лише в 5 областях – Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Сумській та Херсонській – закупівлі сягнули 65%. Натомість у 15 областях показники нижчі за 50%. Навіть у Києві, який на впровадження концепції «Нова українська школа» виділив найбільше грошей, використано лише дві треті коштів. Абсолютний антирекорд встановила Миколаївська область – 10%.

Жодної нової парти не мають навіть львівські школи, одну з яких свого часу навіть очолювала Лілія Гриневич. Львівщина, яка останнім часом не обділена особливим ставленням «львівської команди» у Міністерстві освіти і науки, одною з перших в Україні отримала субвенцію. Проте за два тижні до початку навчального процесу із 71 млн. грн. державної підтримки використано лише 24,5 млн. – третину коштів. Але це не означає, що закуплене вже у школах.

Терміни доставки меблів, дидактичних матеріалів сягають жовтня-листопада. Тому у перші місяці навчання першокласники сидітимуть за старими двомісними партами, зрушити з місця яку під силу лише дорослому.

Схожа ситуація у Луцьку та загалом у Волинській області, Кропивницькому. Без дидактичних матеріалів та комп’ютерів наразі у Полтаві, школи на Хмельниччині, Тернопільщині, Івано-Франківщині. У Краматорську цього тижня батьків поспіхом викликали до шкіл, аби занести у 74 класи старі парти. За ними 1908 учнів навчатимуться аж до листопада – раніше нових меблів не обіцяють.

У деяких регіонах до облаштування освітнього простору для своїх дітей підключилися батьки. «Благодійні внески» починаються від 1000 грн. Адміністрації шкіл не гребують навіть розміщувати у відкритому доступі списки необхідного і призначати серед батьків першокласників відповідальних за збір коштів. Відтак «Нова українська школа» отримує подвійну підтримку: спочатку її запровадення оплатили з податків, а тепер – з особистих заощаджень батьків учнів.
«Нова українська школа» також стартує без нових підручників. Друкувати їх у Міністерстві освіти і науки вирішили аж у серпні, а доправляти – після 14 вересня.

З усього обіцяного міністром нового більшість першокласників матимуть лише один набір «Шість цеглинок» від «Лего» і один конструктор на клас. Решта навчальних матеріалів нічим не відрізнятиметься від того, і чим починали шкільне життя старші на рік-два учні.

Забезпечення навчальними матеріалами у більшості шкіл повністю покладене на плечі вчителів, яким доведеться витрачати на це власні кошти або ж залучати фінансову допомогу батьків.

Хто за це відповість?

Причини власних прорахунків міністр Лілія Гриневич звично шукала не в Міністерстві освіти і науки і звинуватила в усіх негараздах владу на місцях. Одні не зуміли вчасно виділити з місцевих бюджетів частку співфінансування закупівель. Інші – невчасно розпочали проведення процедур закупівель.

Правда в тому, про що міністр змовчала: регіони не отримали весь обсяг субвенції відразу. Надходження траншів з державного бюджету розбили по місяцях. Частина грошей в області надійшла у травні, частина – щойно у серпні. А решту подекуди ще мають перерахувати — у вересні та жовтні. Через це, не маючи повних сум, закупити все необхідне для першокласників ані школи, ані районні та обласні органи управління освітою не можуть. А профінансувати видатки з інших статей бюджету забороняє законодавство.

Провал реформи — не лише у помилковому плануванні її підготовки, яке призвело до запізнілого та недостатнього фінансування. Виявилося, що в Україні бракує сертифікованих виробників, які могли би перекрити потребу меблях та обладнанні. Виявилося, що тендери по кілька разів блокувалися і були скасовані. Виявилося, що підлеглим Лілії Гриневич в управліннях та департаментах освіти бракує елементарної виконавчої дисципліни.

І найгіркіше відкриття: міністрові та її команді геть байдужа доля цієї реформи. Отримавши під її реалізацію фінансовий ресурс, керівництво освітньої галузі спритно спрямувало бюджетні потоки на «потрібних» постачальників.

Наступного року всі ці процеси повторяться: школи наберуть нові перші класи і облаштовуватимуть для них нові освітні простори. А це вимагатиме нових мільярдів із держбюджету. І не дивуйтеся, якщо серед постачальників меблів та чи інтерактивних дошок знайдете іноземні компанії. Лілія Гриневич уже давно почала зачищати ринок навчального обладнання під західного виробника.