«Заправка «Okko». Заходить молодик в шортах і бадьорим тоном Антона Геращенка представляється працівником кримінального розшуку»

І знову замальовка про ментальність нашої чудової нації. Заправка «Okko”. Заходить молодик в шортах і бадьорим тоном Антона Геращенка представляється працівником кримінального розшуку.

Шукає начальника охорони. Такої посади немає, – відповідають йому. Охорони немає взагалі. Поліціянту треба відео камер спостереження. Він шукає вбивцю, який на цій заправці кілька днів тому поповнював телефон. Колектив АЗС дружньо відморожується.

Чоловік в шортах наполягає, щоб його зв‘язали значальником охорони всієї мережі. Без особливого натхнення верховному начальнику таки дзвонять. Той радить поліцейському писати запит на Львів, центральний офіс, де може колись і вирішать питання. А може й ні, бо не факт, що відео зберегли. Поліцейський розчаровано виходить на вулицю, де його чекає напарник.

І тут бюрократія, не дадуть відео? – питає напарник. І тут бюрократія, – відповідає Пінкертон в шортах. Перекидаюсь з ним парою фраз. Часу чекати запити немає, вбивця ось-ось втече. А пінкертонів футболять усі, хто міг би допомогти. Не тому, що літо, відпустки, спека. Тому що нинішні поліціянти без колишнього мандату на грубий наїзд.

Кажуть, вийшли на слід. Треба лише шматок відео. З одного боку – добре, що менти – без мандату на силу. З іншого – який жах, що без мандату на силу, по-хорошому, в нашій країні все це не працює.

Тетяна Даниленко

Читайте також історію Сергія Іванова про телебачення в готелях.

«Вечеряю в ресторані при готелі. На телевізорі – «Шансон ТВ». Звертаюсь до офіціанта.

– Вибачте, це єдиний канал, що тут транслюється?

– Перепрошую?

– Вашому телевізору хтось поробив.

– В сенсі?

– В сенсі шансон.

– Вам не подобається?

– А вам?

– А я його не слухаю.

– А він вас слухає.

– В якому сенсі?

– В певному.

– Виключити?

– Заблокувати на тюнері.

Хто на Бандерштат?»

Sergii Ivanov

Нагадаємо, як нещодавно Сергій Іванов опублікував свою історію в соціальній мережі Facebook, яка трапилася у Львові.

«Львів. Ресепшн готелю. Я заповнюю анкету. За стійкою лунає телефонний дзвінок. Дівчина-портьє бере слухавку.

– Ресепшн, слухаю. Так. Так. Я вас слухаю, говоріть. Пульт? Подивіться в шуфлядках під телевізором. Що? Поди… Посмотрітє в шуфлядках під тєлєвізором. Що? Что такоє шуфлядки?..

Вона якось безпорадно-розгублено дивиться на охоронця, який стоїть поруч. Той мовчки розводить руками.

– Шуфлядки… Так. Ви відітє тєлєвізор? Відітє? Вот то, что под нім – шуфлядки. Там лєжит пульт. Нє понимаєтє? До вас зайдьот покоївка. Покоївка, да. Нє понімаєтє? Три хви… мінути нічєго нє дєлайтє, пожалуйста. Просто нічєго. Вже ідут.

Дівчина бере іншу слухавку, говорить з покоївкою, потім відкидається на спинку крісла і зітхає:

– …моссссскааа…

Я сміюся, охоронець намагається сховати усмішку, дівчина-портьє червоніє і починає перекладати на столі якісь папери, монументальна покоївка неспішно іде вирішувати шуфлядну проблему гостей міста Лева.

Sergii Ivanov

Раніше Hyser писав про “Туреччина. “О, русские” – екзальновано заусміхалась на весь рот мамочка “Українці”, – низьким голосом чітко констатувала я”