Агент ФСБ чи патріот: Хто насправді такий звільнений в’язень Костенко — чи може кремлівська тюрма відмити темне минуле екс-міліціонера

На початку цього тижня до Києва повернувся Олександр Костенко, колишній мешканець Криму, екс-міліціонер, активіст кримського Майдану

У лютому 2015 року російські ФСБшники затримали його в Сімферополі за звинуваченням у заподіянні тілесних ушкоджень співробітнику кримського спецпідрозділу «Беркут» 18 лютого 2014 року під час Майдану в Києві.

У травні-2015 російський суд засудив Костенка до 4,2 років ув’язнення в колонії загального режиму. Згодом термін покарання зменшили до 3,5 року. Цікаво, що звинувачення в суді підтримувала тодішній «головний прокурор Криму» Наталія Поклонська – зараз депутат Госдуми.

Відсидівши термін повністю, Костенко вийшов на волю з колонії в Кірово-Чепецьку (Кіровська область Росії). «Зараз він уже під захистом української влади. Олександр знаходиться з Консулом України, і вони направляються в Москву в Посольство України в РФ. Він під юрисдикцією нашої країни», — написала на своїй сторінці в мережі Фейсбук уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.

Представники української влади практично демонстративно опікувалися станом здоров’я Костенка і його звільненням. Згадана Денісова через «Фейсбук» пообіцяла надати йому тимчасове житло в Києві, оскільки він як кримчанин не має можливості повернутися на окупований півострів, де мешкає його родина. В пошуках житла для колишнього в’язня Денісовій допомагав навіть столичний мер Кличко.

А після звільнення Костенка з ним поспілкувався телефоном Петро Порошенко.

Також омбудсмен обіцяла допомогти Олександру оформити статус внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, деякі медіа нагадують неоднозначні подробиці біографії Олександра Костенка, які змушують пильніше придивитися до персони вчорашнього «політичного». Уперше в поле зору ЗМІ він потрапив п’ять років тому, 11 вересня 2013 року, коли лейтенант міліції Костенко разом з колегою по Київському РВВС Сімферополя Станіславом Красновим провів прес-конференцію в агенції «Інтерфакс-Україна».

Молоді міліціянти тоді повідомили про тиск на них з боку керівництва, який начебто чиниться під час розслідування резонансних злочинів.

Тоді ж стало відомо про певну пов’язаність Костенка з відомим російським журналістом, головним редактором газети «Московський комсомолець» Павлом Гусєвим. Зокрема, у травні 2013 року до міліції звернулася Наталія Шугальська, повідомивши, що її силоміць вивезли з Сімферополя до Москви, де змушували надавати інтимні послуги.

Повідавши історію свого порятунку з борделя, потерпіла назвала імена своїх кривдників – якими виявилися якийсь Едуард Нагорний та Павло Гусєв.

Понад те – цей журналіст виявився фігурантом ще однієї справи, яку вели Костенко з Красновим. Вона буде пов’язана з сутенерством, а Гусєв проходив там як свідок. Сімферопольські міліціонери стверджували: коли їхнє начальство і російська влада дізналися подробиці справ, то почали тиск з метою закрити провадження, пов’язані з головним редактором.

Так чи інакше, але справи, за якими проходив Павло Гусєв, були закриті. А «революціонерів»- правоохоронців звільнили з лав МВС за результатами службового розслідування.

Незабаром вони з’являються на революційному Майдані в Києві. Там їх помічають у лавах прихильників партії «Свобода». Тоді Костенко з товаришем теж були причетні до історій з «подвійним дном». У грудні 2013-го їх затримали в Криму з десятками гумових кийків і ножем.

Тоді екс-міліціонери представилися помічниками народного депутата — «свободівця» Едуарда Леонова. Той назвав інцидент провокацією силовиків. Кримчани, заявив Леонов, везли в авто його речі, а холодну зброю їм підкинули.

А в лютому 2014 року, в розпал подій у Києві, в Інтернеті з’явився аудіоролик із записом розмови начебто Костенка та Краснова з іншим парламентрієм від «Свободи» — Андрієм Іллєнком. Чути стогін якоїсь людини. За версією анонімного автора сюжету, тортурам в приміщенні Київської міської держадміністрації був підданий захоплений в полон начебто євромайданівцями співробітник «Беркута».

У російських ЗМІ називали прізвиська колишніх кримських міліціонерів — «Удод» (Краснов) і «Костиль» (Костенко). Тим часом обидва вони стали «заступниками коменданта» столичної мерії після її захоплення протестувальниками.

Невдовзі після перемоги Майдану, у травні 2014 року, на своїй сторінці у «Фейсбук» нардеп Володимир Ар’єв повідомив, що в будинку, де розташована його приймальня, співробітники СБУ виявили «базу колорадів», які навіть намагалися відстрілюватися.

Водночас з’явилася заява «Свободи» про зникнення помічників Леонова. Незабаром Костенка і Краснова упізнали на кадрах, знятих і оприлюднених прес-службою СБУ за фактом затримання спецпідрозділом «Альфа» «колорадів», про яке писав Ар’єв.

Громадяни «А» (Олександр Костенко) І «С» (Станіслав Краснов) видавали себе за активістів Євромайдану, заявлили в СБУ, а насправді «готували цілу низку акцій диверсійно-підривного характеру проти нашої держави, збирали інформацію і передавали російським координаторам».

Тоді бійці вилучили у двох кримчан цілий арсенал зброї, в тому числі вогнепальної, вибухові пристрої та багато іншого того ж ґатунку.

Проте справа, яка так гучно починалася, досі не отримала завершення. 22 травня 2014 року Костенку висунули усього лише підозру в незаконному обігові зброї (ч.1 ст.263 КК України). Тоді ж його арештували на 2 місяці. На відміну, до речі, від Краснова, якому дали змогу вийти на волю за заставу у 1,21 млн грн.

Про значно більш серйозні звинувачення вже не йшлося. За версією деяких експертів, цьому могли посприяти покровителі націоналістів, близькі до «Свободи».

Надалі все складалося ще більш сприятливо для «диверсантів». У липні 2014 Шевченківський райсуд Києва більш ніж у 10 разів разів зменшив суму застави для Краснова – до 97,4 тис грн. Аналогічно суддя вчинив і щодо Костенка. Заставу за нього вніс батько. Побувши якийсь час у Києві, він зникає та ігнорує виклики до суду на розгляд своєї справи. Намагання прокурорів направити обвинувальний акт до суду закінчилися нічим.

Тим часом із загальної справи «диверсантів-колорадів» слідчі виокремили епізод Краснова, який від літа 2016 року перебуває з примарними перспективами розгляду в Святошинському суді. Значно більш тяжкі злочини спрямовані в один з райсудів Київської області.

Подальша історія Костенка більш сумна. Як стверджують його знайомі, у першій половині 2015 року Олександра нібито викрали в Києві російські спецслужби і вивезли до Брянська. У націоналістичних колах вважають, що «Костиль» якимось чином вирвався з тенет ФСБ і попрямував… до окупованого Криму. Там і був затриманий, а згодом засуджений у згаданій справі про напад на співробітника «Беркуту».

За версією журналіста Володимира Бойка, Костенко насправді намагався сховатися в Криму від українського правосуддя. Там звернувся по російське громадянство. Під час спецперевірки був затриманий і засуджений. Є навіть окремі повідомлення про те, що «Костиль» повідомив слідству про свою співпрацю з російськими спецслужбами.

Що вплинуло на плани перших днів перебування Костенка в Києві після звільнення – негатив у соцмережах чи інші причини – проте протягом усього тижня він був непублічним. Людмила Денісова, скажімо, називає це наслідками втоми. Принагідно нагадаємо – сама омбудсмен теж родом із Криму. Тому, можливо, має щодо Костенка певний сентимент – виключно як до земляка.

У свою чергу, державний секретар Міністерства закордонних справ України Андрій Заєць днями заявив, що не має інформації відносно можливого російського громадянства Костенка. «Можу підтвердити офіційно, що Олександр Костенко – громадянин України, що також було визнано російськими правоохоронними органами. І в’їхав він на територію України за своїм українським паспортом», — сказав речник зовнішньополітичного відомства.

Про кримінальне переслідування звільненого в’язня Заєць фактично говорити відмовився. Тим не менше, дивує, що після того, як Костенко був оголошений в Україні героєм Майдану, СБУ видалила зі свого сайту повідомлення про його затримання. Про це повідомив журналіст Бойко.

У будь-якому разі можна припустити, що фігури «диверсантів-колорадів-політвязнів» (потрібне підкреслити) Костенка і Краснова вже стали розмінним дріб’язком в інтригах як у середовищі націоналістичних організацій, так і на вищому політичному рівні.