Янукович та його колеги-утікачі: куди втікають керівники держав, втративши владу — це явище, поширене у багатьох країнах світу, на жаль, не в Росії

Політики-втікачі – депутати, міністри і навіть президенти – явище, поширене у багатьох країнах світу. В Україні після двох революцій – Помаранчевої та Революції гідності – кількість посадовців-утікачів є доволі великою у порівнянні з іншими пост-радянськими країнами.

1.

Найвпливовішим із українських політиків-утікачів є колишній президент Віктор Янукович, який виїхав з України в лютому 2014 року після розстрілів на Майдані. Зараз він переховується в сусідній Росії разом із багатьма своїми соратниками-посадовцями (прем’єр-міністром, генеральним прокурором та іншими).

Справу колишнього президента-втікача розглядає Оболонський районний суд Києва. Слідство звинувачує Януковича за трьома статтями Кримінального кодексу України: державна зрада, пособництво у веденні агресивної війни, пособництво в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Географія дислокації українських посадовців-утікачів доволі широка: це і вже згадана Росія, і окупований нею Крим, і сусідня з Україною Білорусь, Ізраїль, Панама, а також країни Європи – Австрія, Велика Британія, Франція, Іспанія, Монако.

2.

В інших країнах, які теж мають досвід революцій – «трояндових» «тюльпанових» чи «кольорових» – ті, хто втратив владу, і їхнє найближче оточення незмінно прямували за межі кордонів своїх країн, щоб встигнути втекти від суду, або навіть фізичної розправи.

Пострадянські республіки – рекордсмени (хіба що поступаються Африці) за кількістю тих голів держав, які, втративши владу, спішно перетинають кордони своїх країн.

Так, сучасна історія Киргизстану – у чомусь нагадує сагу про двох утікачів. Першим тренд задав Аскар Акаєв.

Перший голова незалежного Киргизстану владарював 15 років – з 1990 по 2005 рік, і був усунутий від влади «тюльпановою революцією». Вчений – до того, як очолив країну після падіння СРСР, він керував киргизькою Академією наук – Акаєв після революції втік до Москви і став викладати в МДУ.

3.

Причому в Росії екс-президентові Киргизстану навіть виділили державну дачу на Рубльовці. Аскар Акаєв намагався якось навіть приїхати на батьківщину в 2014-му, на похорон брата. Але вже в аеропорту скасував поїздку, оскільки в Бішкеку пообіцяли його заарештувати прямо на трапі літака.

Чоловік, який прийшов на заміну Акаєву, багато в чому повторив його шлях. Щоправда, на відміну від «тюльпанової», революція 2010 року не була безкровною: в перебігу заворушень тоді загинули 104 людини. Президент Курманбек Бакієв обрав інший напрямок – все-таки жити по сусідству з Акаєвим в урядовому маєтку було б дивно. Та й Кремль не поспішав пропонувати йому притулок.

4.

Допоміг інший колега з СНД – Олександр Лукашенко. В результаті Курманбек Бакієв облаштувався в Мінську. Спершу виступав з політичними заявами, називав нову киргизьку владу «бандою самозванців», але потім заспокоївся. Публічно не виступає. З політикою зав’язав. І спокійно живе з сім’єю і білоруським паспортом в будинку під Мінськом.

Двічі утікач із пострадянського простору – Міхеїл Саакашвілі. Президент Грузії, який прийшов до влади на хвилі «Революції троянд», до кінця другого терміну розгубив популярність і очікувано програв вибори.

Нова влада майже відразу ініціювала проти нього кілька кримінальних справ, і Саакашвілі втік до революційної України. Гуляв по Майдану, а після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах увійшов до його команди і очолив Одеську область. Але повернення в політику в Україні було для колишнього президента Грузії недовгим.

5.

Після сварки з Порошенком Саакашвілі позбавили громадянства і видворили з країни – у Польщу. Зараз – після невдалих спроб повернутися – він живе в Нідерландах і записує відеозвернення до українського народу, а також обіцяє повернутися у рідну Грузію.

Масова серія повалень і, як наслідок, утеч, супроводжувала «Арабську весну». Революції, які прокотилися світом у 2011 році, змели цілий ареопаг правителів. Наприклад, туніського лідера Бен Алі.

«Жасминовий утікач» правив країною ще з 1987 року. Він і сам прийшов до влади в результаті палацового перевороту. Але не витримав тиску натовпу і полетів до Саудівської Аравії. На батьківщині засуджений до довічного тюремного ув’язнення за вбивство демонстрантів під час придушення повстання. Живе під вигаданим ім’ям і витрачає ті 60 мільйонів доларів золотом, які встиг прихопити зі собою.

6.

Найяскравіший у світовій історії утікач, який повернувся, – Альберто Фухіморі. Президент Перу, він правив цією країною всі 90-і роки, зараз сидить у в’язниці, але до цього встиг вдосталь політати туди-сюди.

Етнічний японець, він запам’ятався корупційними скандалами і зв’язками з наркомафією. У 2000 році, після повідомлень про зв’язок із кланом Ескабара, Фухіморі вирішив просто не повертатися в Перу зі саміту АТЕС і втік до Японії, де й отримав політичний притулок.

7.

Але через п’ять років, вирішивши, що його пробачили, повернувся на батьківщину, де, одразу ж опинився у в’язниці. За різними підрахунками, за час президентства свого Фухіморі вивів із Перу до 1,5 мільярда доларів США.

У Росії тікали від кари і карми в основному постаті меншого значення – депутати Держдуми. Наприклад, епатажний Олексій Митрофанов після позбавлення депутатського імунітету влаштувався в Хорватії.

Останній утікач – поки ще чинний депутат Вадим Бєлоусов – поїхав цього липня в Ізраїль, не чекаючи закінчення сесії. Причому претензії до нього пов’язані з його колишнім політичним куратором – екс-губернатором Челябінської області Росії Вадимом Юревичем. Той, до речі, теж утік. До Лондона.

Читайте далее: Тимошенко не приховує, що готує проросійський сценарій у випадку перемоги: «дама без коси» зробила VIP-спікером колишнього соратника Януковича