“Чемодан-вокзал-Рoсія” – не кажіть так нікому більше в Одесі, хоч я вашу думку поділяю”. Пост львів’янки про Одесу викликав ажіотаж у мережі

Перші враження про Одесу: переважно негативні

Українську мову у відповідь почула вже десь три години, перебуваючи в місті. І так, я знаю, що се російськомовне місто, але все таки занадто, як на мене. Я ж все таки не англійською говорила. Або ні, якби я говорила англійської, то, майже певна, почула б швидше англійську, ніж українську у відповідь.

Таких маленьких та старих трамваїв, як в Одесі, я не бачила ні в Харкові, ні у Львові. Звісно, мені неодноразово доводилось бачити, як пасажири у Львові набиваються в транспорт, як кілька в банку. Але се лише квіточки у порівнянні з одеськими реаліями в сьому сенсі. Видовисько не для людей зі слабкими нервами)

Ймовірно, подібна перевантаженість пасажирами даного виду транспорту криється в ціні. Адже маршрутки тут коштують вже сім гривень, а ціна квитка на трамвай йдосі тримається на позначці трьох гривень. Так не переплачуючи за проїзд, містяни платять своїм комфортом.

Ще цікаво, що оплачувати проїзд потрібно не на вході, а не виході. Саме з сієї деталлю пов’язаний маленький казус, що стався зі мною. Коли я вже виходила на свою зупинку, то мені було кинуто в спину навздогін:

– А оплатіть проєзд?

– Так я оплатила ще на вході.

Водійка, згадавши, що все саме так і було, рушила трамваєм до потрібної зупинки)

Люди дуже привітні та охоче йдуть на допомогу. Мені гарнесенько пояснював дорогу водій маршрутки чим мені добратися до місця призначення. Був уважний і терплячий. Не показував анінайменшого роздратування, хоч транспорт був заповнений пасажирами і, в принципі, потрібно було рушати.

Також була тітонька і дівчина, які зацікавлені та не байдуже відгукувався, щоб допомогти зорієнтуватись в місті. Взагалі мені одесити здалися тепліші за формально привітних галичан, які, насправді, більш закриті. І сим одесити схожі на полтавців, які є за своєю регіональною ментальністю відкриті і теплі до нових людей)

Одеса складає враження брудного міста. Переважно з пострадянською, а тому переважно ніякою архітектурою. Якесь в мене було дежавю, як і у випадку з Дрогобичем, яке теж є хоч і маленьким, але теж туристичним містом. І хоч в першому, хоч в другому випадку центр охайний і чистий, а от далі – занепад і руйнація.

Що говорити, коли не тільки є зарості на вулиці, а й одкритий каналізаційний люк посеред дороги, який практично нічим не прикритий і в який можна запросто впасти. Можливо, се б зі мною і сталося, якби мене не попередила тітонька, яка мені показувала, де тут є кафе. Ото була б мені фініта ля комедія, а не море)

“Чемодан-Вокзал-Росія” – не кажіть так нікому більше в Одесі, хоч я Вашу думку поділяю”. Се так мене попередила тітонька, яка переважну частину життя прожила в місті, але сама родом із Західної України. Се такими словами я зреагувала на те, що багатьох одеситів дратує, коли вони чують українську, як стверджувала жінка, а вона на те умисно говорить українською.

І при нагоді нагадує на якій землі вони живуть. На питання : “Чи багато сепаратиських настроїв в Одесі?” Жінка впевнено сказала, що вісімдесят відсотків. І переїжджати такі в Росію не хочуть, вони хочуть залишались тут. І чекають, доки прийде путін. І я не бачу причин їй не вірити.

Місцеві одягнені переважно не тільки просто і практично, а й бідно. Лиця втомлені, здається, життям і добуванням грошей. Містяни не світяться од того, що живуть в сонцесяйному портовому місті України.

В чомусь мені се нагадувало другу сторону Львова, де є туристична і райдужна сторона, а є важка, яка забезпечувала той рай, але таки у Львові більш щасливі лиця та живеться комфортніше.

В френдстрічці, незадовго до поїздки, я прочитала десь таке: “Одеса – це як Львів, лише російськомовний. Так от, я сміло можу запевнити, що Одесі до Львова, як до Києва рачки. Тут немає ні живописної та багатої архітектури, ні тієї охайності та делікатності у вулицях і т.д.

І се написано не для того, щоб сказати який Львів крутіше чи ліпше в сьому сенсі, а в тому, щоб не вводити людей в оману, ставлячи між Одесою і Львовом знак рівності. Вони абсолютно різні.

Ніде я не бачила, щоб так багато людей мало не притискали сумочку до себе і не тримали її спереду себе, як в Одесі. А справа ось у чому: одне з важливих попереджень, які я отримала, що в місті жахливо багато крадуть. Тому цінне потрібно тримати максимально при собі.

Більше того, намагатись не носити на собі коштовності, бо можуть обманути, а при потребі і палець з обручкою відрізати. На моє здивування, що можливо, жінка вдалася до гіперболізації, то вона лише підтвердила, що все саме так і є, і вона се місто дуже добре знає. В ньому варто бути дуже обережною. Мабуть, се відгукується історичне минуле, де була така собі Сонька – золота ручка.

Така собі королева злодіїв. Королеви немає, але, очевидно, злодії залишились)

Мені б хотілося знівелювати се переважно негативне враження про Одесу – позитивом. І я дуже на се сподіваюся в наступні дні відпочинку тут)

Роза Туманова

Ранее Hyser писав про Одесса — это не Донбасс: как одесситы «дали леща» московской журналистке и заставили ее сбежать домой. Одесса — это Украина, и россияне должны это знать