“Він вистрибнув з позиції і пішов через десятки розтяжок в сторону ворожого опорника.” Боєць ЗСУ добре полоскотав нерви побратимам на передовій

“Він вистрибнув з позиції і пішов через десятки розтяжок в сторону ворожого опорника. В мене всі органи в п’ятки мігрувати почали. Доповіли ротному, комбату. Через декілька хвилин почули крики та стрільбу. Трохи згодом він вистрибнув і по малу повернувся назад, з віджатим автоматом в руках”, – розповідають мені хлопці за кавою.

Цей випадок стався незадовго до оголошення чергового режиму тиші. Після потужного нічного обстрілу один з бійців вирішив посеред білого дня прогулятись по ворожим позиціям. Як потім розповідав особисто сам винуватець інциденту, він бажав помсти. Настільки сильно, що не усвідомлював, чим ризикує.

Простий піхотинець, як кажуть, тихо прийшов, але трошки голосно повернувся. З бліндажа вийшов терорист, який явно не очікував побачити перед собою справжнього патріота України. Один постріл, трофей на плечі, гранату в бліндаж і назад, до своїх. Що в цей час пережили командири з побратимами? Годі гадати.

Хлопця відправили відпочити додому, а підрозділ задумався над посиленням всіх позицій нічною оптикою, адже і ворог може так само несподівано прийти. Зараз багато підрозділів ще потребують додаткових тепловізорів. Вартість одного сучасного тепловізора Pulsar Helion 72 тисячі гривень. Допомогти армії ви можете тут: https://goo.gl/41k7xm

Автор: Andrii Rymaruk

Фонд “Повернись живим“

Також читайте історію про бійця Олексія: «Якби не оті сволочі, — усміхається і показує пальцем за ліве плече, туди, де ворог, — були б ми вдома».

Олексію на вигляд років п’ятдесят. Він справляє враження добродушної людини, яка любить товариство і вміє пожартувати. Армієць боронить Зайцеве. Під час так званого хлібного перемир’я тут стало дещо тихіше, але стрілянина з боку ворога не припинилася.

«Провокують, — каже Олексій. – То гранату кинуть, то стрельнуть пару разів. Ми так розуміємо, хочуть, щоб ми давали відповідь, а потім скажуть, що ми не дотримуємося режиму тиші. Ну ви самі розумієте».

«Напередодні ввечері бойовики кілька разів вистрілили, але українські військові поки терплять», — з усмішкою каже армієць.

Нині бійці «Королівської» бригади укріплюють окопи, де треба, копають нові траншеї. Олексій говорить, окупанти роблять те саме: «Та тут сто метрів до них, видно, як копають».

Чоловік на війні з 2014-го. Тож за цей час бачив не одне перемир’я.

«Вони ніколи його не дотримуються, як обіцяють. Пару днів можуть помовчати, а потім знову стріляють», — говорить Олексій.

До мобілізації він працював на Івано-Франківщині нафтовиком. Та зараз чоловікові важливо бути тут.

«А хто буде воювати? Ми втягнулися, ми звикли, — каже військовий. І усміхається: – У мене тут друга сім’я».

Удома чоловік був на Новий рік. Каже, що сумує за родиною.

«Якби не оті сволочі, — усміхається і показує пальцем за ліве плече, туди, де ворог, — були б ми вдома».

Автор: Nastka Fedchenko

Фонд «Повернись живим»

Раніше Hyser писав про «Жінки в армії — не прикраса, а повноцінні бійці»: як українські дівчата борються з нерівністю в ЗСУ — гендерна політика Міноборони, що зараз і які плануються зміни