Відома українська актриса Ада Роговцева провела в Одесі творчу зустріч із шанувальниками.
Актриса театру і кіно Ада Роговцева в рамках творчої зустрічі на Одеському міжнародному кінофестивалі відмовилася відповідати на стандартні одеські питання, але розповіла про себе, про своє розуміння сенсу життя і чому їздить в район бойових дій на Донбасі.
Про любов до свого педагога Костянтина Степанкова
«Кохання у моєму житті перемогло все. Але це і гріх у моєму житті, адже Костя був одружений, я навіть після його смерті займалася його сім’єю. У мужиків все це простіше, це у нас, жінок — правила, честь… А він ще був питущим, а це, хто знає, не приведи Бог нікому, несеш цей хрест і не скаржишся, коли рідна людина».
Про кумирів
«Їх не треба шукати, вони прилітають, як янголи, щоб тримати тебе в струні. Це, наприклад, Леся Українка. Саме на таких людях, які люблять так сильно, як вона, [яка} в 18 років їде доглядати за вмираючим чоловіком, який не люблять її, тримається цей світ. Я обожнюю таких людей».
Про сенс життя
«Після смерті мого чоловіка Кості я не знала, як жити далі. Ми прожили разом 25 років. Зовні у нього була така негативна чарівність, в душі — мокренька тепленька ганчірочка. Після цієї порожнечі Катя, моя дочка, запропонувала писати мемуари, підняла наші старі листи. Потім, коли вийшла книжка про історію нашої любові, мені стало легше, з боку я зрозуміла, що інтим банальний і наївний, якщо виноситься на люди.
Я раджу вам — запишіть історію своєї родини, всі цінності в цих легендах, зауважте, все бабусі анекдотичні, парадоксальні, це їхня мудрість, ось чому я стала писати. А взагалі потрібно сьогоднішнім днем, кожен день дає прекрасні обов’язки — зателефонувати відвідати, комусь допомогти, просто зробити свою роботу».
Про націоналізм
«Я — всіма фібрами українська націоналістка, я готова в будь-який момент померти за свою країну, ось в цю саму хвилину. Але не потрібно при цьому впадати у вузький шовінізм, як говорила сама Леся Українка. Я абсолютно спокійно переходжу на російську мову, якщо у мене російськомовна аудиторія».
Про поїздки на Донбас
«Про мене різне говорять, що заробляю собі славу на поїздках на війну. Але це все — дурниці. Я просто знаю на собі: можна пережити будь-яке горе, навіть коли йдуть усі, але пережити смерть сина мати не може.
Мати, яка втратила сина, — свята, її немає серед людей, вони поповнюють компанію невтішних. Я це розумію, і тому мене завжди звали в найнебезпечніші місця, як Чорнобиль, як і зараз АТО. Я потрібна їм як мати, щоб обійняти за всіх нас, ці хлопчики, чоловіки — це все мої діти.
Був такий випадок — ми поїхали з донькою в окопи, я закінчила свою зустріч, сіла, відпочиваю, підходить до мене 19-річний хлопець без ноги і кладе мою руку на свою куксу, вона маленька така, і просить зателефонувати його мамі, привітати з днем народження.
Я дзвоню, а вона мені каже в трубку тихенько: «А ви продовжуйте його гладити, продовжуйте…» Ось це так важливо для мене, важливіше всіх нагород.
Я не церковна людина, але для мене перша заповідь — віддай все, це не зовсім правильно так жити, але я так живу».
