«Сiмейнi неприємностi починаються, коли подружжя розмiрковує про ролi чоловiка й жiнки»: психотерапевт

Навіть коли немає сил гребти, не варто впадати у відчай: хвиля винесе на берег. Після розлучення переїхала з малим сином на орендовану квартиру, втратила роботу, від мене відвернулися родичі. Часто плакала. Але виявилося, то був початок нового життя. Все налагодилося. Про розлучення не шкодую.

Бувають особисті друзі, а бувають сімейні. Як тільки родина розколюється, останні зникають із горизонту.

Дружба – це коли один плюс один дорівнює три.

Ольга ЧІПЕНКО, 37 років, психотерапевт

Популярна думка, що в материнстві можна безкінечно черпати натхнення і рости як особистість. Це не так.

Подружнє життя має розвивати чоловіка й жінку. В мене так і було. Але не мала можливості приймати рішення й рухатися, куди хочу.

Сімейні неприємності починаються, коли подружжя розмірковує про ролі чоловіка й жінки.

У сиротинці опікувалася групою новонароджених. Тримала на руках немовля, яке не проживе довго. Й робила вибір: переживати це горе чи тепло і любов нинішньої секунди. Вибрала друге.

Найтрагічніша тиша – у притулках.

Коли говориш правду – стаєш щасливим. Брехня забирає багато енергії.

Якби зустріла Бога, запитала б: «Чому світ влаштований так, що багато чого осягаємо через біль?»

Лінь – це не погана риса, а внутрішній спротив, якому потрібно довіряти. Якщо ліньки ходити на роботу, варто її змінити.

Почуваюся комфортно, коли маю тисячу гривень у гаманці. Всі вільні кошти вкладаю у розвиток психологічної студії.

Хочу, щоб моїми органами після смерті комусь врятували життя.

Зло виникає там, де намагаємося експлуатувати іншу людину в своїх цілях.

Глибинне усвідомлення себе може дати тільки радикальний досвід. Для мене таким стало розлучення.

Погоджуся з будь-яким вибором своїх дітей. Інакше – це як незгода з тим, що за вікном іде дощ.

У 21 рік думала, що не боюся нічого. У 37 зрозуміла, що боялася мільйона речей. Мої страхи були пов’язані із суспільною оцінкою. Зараз більше боюся бути неефективною в роботі.

Любов – це стан, коли потреби іншої людини важливіші за власні.

Першого чоловіка полюбила з часом. Він назавжди буде рідний, але остаточного злиття не відбулося. Маю зараз більш контрактні взаємини з партнером. Кохання – це для мене філософський камінь.

Навчилася любити після народження першого сина. Доти лише здавалося, що вмію це. Коли вперше взяла його на руки, відчула ейфорію. Вона тривала добу. Від цієї тотальної радості можна було знепритомніти.

Коли говоримо якесь «так», обов’язково кажемо і якесь «ні».

Плачу на консультаціях із клієнтами. Не можу стриматися, бо переживаю разом із ними.

Із часом маю все менше інтересу до боротьби. Свої проблеми описую, усвідомлюю та відпускаю.