Учасники й противники «Маршу рівності»: чи може бути рівність поглядів

Нещодавно в Києві відбувся «Марш рівності», в якому брали участь представники нетрадиційної орієнтації, правозахисні організації, іноземні туристи, а також звичайні кияни.

Прибічники ЛГБТ-спільноти пройшли ходою від Національної опери до станції «Площа Льва Толстого» через Володимирівську, бульвар Тараса Шевченка і Терещенківську вулицю. Цю ходу охороняла велика кількість поліції, що не давала противникам «Маршу» зірвати його і напасти на учасників.

Але до цього активісти-«традиційники» з організацій «C14» і «Традиції і Порядку» вишукувалися в один ряд для того, щоб заблокувати рух учасникам ЛГБТ-маршу по вулиці Володимирівській. Після цього відбувся розгін протесту націоналістів з використанням газових балончиків і гумових кийків.

Але чи можна було б уникнути жорсткого розгону й уникнути непорозуміння?

Для цього Ми поставили по три запитання як противникам, так і учасникам «Маршу рівності», щоб дізнатися їх думки про розгін протесту, про альтернативу насильству та особисту ідеологію.

1. Чи вважаєте Ви, що дії поліції були правомірними?

2. Якщо б поліція не втручалася у процес блокування, які були б Ваші подальші дії?

3. Якщо б всі учасники «Маршу рівності» розділяли націоналістичну ідеологію, але були б представниками нетрадиційної орієнтації, то чи погодилися і прийняли їх погляди?

1. Ні, дії були не правомірними. Причин до жорсткого розгону не було.

2. Нашою метою було всього-на-всього блокування вулиці, щоб ЛГБТ-активісти йшли не через пам’ятник Шевченка, а в обхід через Терещенківську.

3. Причин до третього питання не бачу. Гомосексуалістів держава не дискримінує, і вони мають такі ж права, як і всі громадяни. Проблема в тому, що ці люди є українофобами. Я про плакат «Смерть нації» минулого року, тризуб в дупі на марш 8 березня.

Деякі навіть мають зв’язки з проросійськими терористами і виступали проти підтримки української армії. Вони є також правопорушниками, адже через них було обмежено право на пересування для багатьох киян. Мені байдуже, хто з ким спить, але ЛГБТ-рух — носій неомарксистської ідеології, яка є ворожою українському народу.

Юрій Бондаренко, речник Руху «Традиція і Порядок»

1. Дії поліції правомірними не вважаю. Обґрунтовати таке насильство двома газовими балончиками не можна. Ми знаходилися на відведеному законом місці. Маршрут прайду нам відомий не був.

2. Були домовленості з силовиками про те, що ми маємо право бути там, адже ліві радикали нібито мали йти по бульвару Шевченка вниз. Між консерваторами й ЛГБТ мав бути кордон силовиків, тому сутички були б неможливі.

Станом на 6.30 нас було декілька сотень, до 9-Ї мали стягнутися декілька тисяч прихильників традиційних цінностей для проведення мирного контрмітингу і святкування Дня Батька, який ЛГБТ цілеспрямовано перетворюють на своє дійство.

3. По-перше, ми б не назвали себе «націоналісти», я говорю за «Традицію і Порядок», ми консервативний рух і ідентифікуємо себе у першу чергу християнами. Націоналізм — частина нашої ідеології.

По-друге, консерватор апріорі не може бути за рівність, адже всі люди різні від народження і за своїми якостями відрізняються.

По-третє, про яку рівність йде мова? Невже гомосексуальні люди якось обмежені в правах?
Ми боремося проти нав’язування їх поглядів — у першу чергу в сфері державної політики. Компромісним вважаю обмежети державу від цього процесу і дати суспільству самотужки вирішити цей конфлікт.

Богдан Ходаківський, лідер Руху «Традиція і порядок»

1. Чи вважаєте Ви, що дії поліції щодо розгону «традиціоналістів» були правомірними й необхідними?

2. Якщо б поліція не втручалася у процес блокування, чи готові Ви були б переконати блокуючих «Марш» дати йому хід далі виключно словами, щоб уникнути насильство?

3. Деякі противники «Маршу» вважають, що учасники вчорашньої ходи – неомарксисти і проросійські, що вони шкодять інституту сім’ї, руйнуючи його, то чи помилкові їх погляди?

1. Наскільки я знаю — поліція намагалась вирішити все мирним способом, але противники «Маршу» вступили в бійку з правоохоронцями (приснули балончиком – редакція), і правоохоронцям довелось відповідати. Якщо серед опонентів «Маршу» є постраждалі — їм слід звернутися в правоохоронні органи.

На мою думку, поліція має застосовувати силу в крайньому випадку. Але пропорційно до ситуації я бачила, як поліція відтісняла противників «Маршу», які перешкоджали руху колон. Поліція просто оточувала їх кільцем і виводила. Думаю, зранку була схожа ситуація.

2. Тут питання не в моїй готовності. Ми всі знаємо, як такі угруповання ведуть діалог. Вони просто застосовують силу і нікого не слухають. Вони прийшли перешкоджати проведенню Маршу. Єдине, що їх спинило — поліція.

Якби вони вийшли і сказали: «Панове, давайте подискутуємо на тему рівних прав для всіх людей». Звісно, можна було б вести діалог. Можливо, колись вони так і зроблять.

3. Гадаю, що опонентам варто хоча б іноді поцікавитися, за що виходять люди на Марш. Якби вони почитали матеріали на цю тему, то зрозуміли б, що ніякої загрози ні для держави, ні для інституту сім’ї захід не становить.

На жаль, люди рідко чують одне одного, і мирні гасла за рівні права чомусь сприймаються опонентами як погрози забирати дітей чи посягання на права гетеросексуальних людей.

Діана Гагаріна, правозахисниця, «Еспертний центр з прав людини»

1. Не дивлячись на те, що більшість із затриманих при слушній нагоді стрибнули б на мене чи моїх друзів, якщо при затриманні поліція перевищила свої повноваження — я, як юрист, допоможу з будь-якою паперовою роботою, щоб дії поліції не залишилися безкарними, бо для мене стаття 39 Конституції, яка регулює мирні зібрання — це чи не єдиний священний текст в житті.

2. Питання, не кажучи з юридичної точки зору, а з політичної — це те, що насильство — це такий своєрідний спосіб комунікації. І питання в тому, що одні хлопці прийшли, щоб провести в рамках цієї комунікації свій монолог, стрибнувши на марш, а раптово зіткнулися з монологом насильства поліції — ну що ж поробиш, «життя бентежне».

Знову ж, насильство — це не окей, але мені здається, що протистояння на Прайді й інших акціях припиниться, коли цей своєрідний спосіб комунікації – насильство – перейде з монологової фази в діалогову.

3. В першу чергу учасники маршу — різні, не можна генералізувати їх за будь-якою ознакою. Там були як представники ЛГБТ-комьюніті, так і люди, що до нього не входять, але прийшли висловити свою солідарність, адже ЛГБТ піддаються різноманітним утискам, і ця ситуація є неприйнятною.

Закиди про «проросійськість» певних учасників маршу є нісенітнецею, адже в тій самій Росії подібний масштабний правозахисний захід неможливо уявити.

Учасники маршу — це яскраве розмаїття як політичних поглядів, так і вихідців з різних країн, різних соціальних прошарків, яких 17 червня об`єднало прагнення рівності усіх людей та почуття солідарності.

Георгій Сандул, юрист

Виходячи з думок обох сторін, стає зрозуміло, що насильство і ненависть одне до одного – речі, які можна уникнути за допомогою звичайного діалогу, аргументацій і фактів.

Обидві сторони вчорашніх подій – це небайдужа молодь, що бореться за свої ідеали, у когось це – традиціоналізм, у когось – рівність всіх, але в цій боротьбі людяність й прагматизм – головні складові, що не дають цій боротьбі перетворитися на хаос.

Рівність думок і поглядів необхідні для консолідованого громадянського суспільства, що в будь-якому разі потрібно українцям для прогресивного суспільства.